Федоров Сергій Ігорович
09.03.1987 – 23.09.2023
Федоров Сергій Ігорович, солдат, стрілець 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону в/ч А 0989, 56 окрема мотопіхотна Маріупольська бригада.
Сім'я воїна приїхала у 1982 році на будівництво АЕС. Сергій народився у 1987 році і став третьою дитиною. Сестри Ірина та Світлана згадують, що брат був веселим, добрим, ніжним, не любив сварок та не бився. Всі конфлікти поза сім'ї завжди вирішував словами, а у теплому дружньому родинному колі і сварок ніколи не було. Змалку захопився футболом, займався ним у секції. Їздив на змагання, а коли забивав голи, раділа і вітала з цим вся сім'я. Та найбільша його пристрасть - автомобілі. Сергій приділяв багато часу вивченню техніці, і в цьому йому допомагав батько. Після закінчення 11-го класу третьої школи юнак вступив до Первомайського коледжу, де отримав професію автомеханіка. Одразу поїхав до Києва, де працював на СТО, а потім започаткував успішний власний бізнес з встановлення газового обладнання на автомобілі.
З появою племінниць проявив себе як турботливий дядько: міняв їм памперси, вчив ходити, говорити, допомагав сестрам. І взагалі, хоч Сергій молодший за сестер на сім та дев’ять років, за духом він дуже швидко став для них старшим братом, опорою та підтримкою. У власних дітях 14-річному Микиті та 9-річній Алісі не чаяв душі. Підтримував сина у прагненні до футбольних перемог, а з дочки просто здував порошинки. Їм достатньо було лише погляду, щоб зрозуміти одне одного.
З 2014 року Сергій, патріот, що щиро любив Україну, активно допомагав волонтерам, донатив на ЗСУ. 24 лютого 2024 року, отямившись від шоку, відвіз дітей разом з їхньою матір'ю за кордон, а коли повернувся, записався в тероборону, робив коктейлі молотова, рив окопи.
В армії Сергій не служив через слабке здоров’я, але з початку повномасштабного вторгнення сказав рідним: “Як покличуть на війну, одразу піду. Якщо чогось не вмію - навчуся, а духом я сильніший за багатьох інших”. 15 квітня 2023 року він отримав повістку. Потрапив до піхоти. Сестри питали його: “Чому ти не автомеханік на фронті?” - “Тому що я гарний стрілець!”
Через війну Сергій змужнів, став хоробрим, стійким, постійно підбадьорював сім'ю. Коли одна з сестер стала бабусею, побратими Сергія привітали її з цією подією через відеозв’язок. Так само познайомив маму зі своєю ротою. Жінки згадують: “Коли говориш з цими хлопчиками, аж перехоплює подих. Після спілкування на душі ставало тепло: відчуваєш себе в сильних руках і що з такими захисниками нічого не страшно. Вони там дуже дружні...”
20 вересня сім'я востаннє спілкувалася з Сергієм. Він повідомив, що йде на позицію та пізніше зателефонує. А ще сказав, що скоро приїде додому... 23 вересня, виявивши стійкість та мужність, Герой загинув в Донецькій області.
Герой Сергій Федоров похований на Алеї Слави Южноукраїнського кладовища.
