Відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідь на питання, чи поширюється вищеописана норма на випадки, коли із мобілізованими працівниками укладалися строкові трудові договори, надає Верховний Суд у своєму рішенні від 13.06.2018р. у справі №813/782/17. У вказаному рішенні Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст.119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.

Таким чином, припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв’язку із закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

Щодо того, чи поширюються описані норми на військовослужбовців Сил територіальної оборони Збройних Сил України законодавством встановлено наступне. Відповідно до п.15 ч.1 ст.1 Закону України «Про основи національного спротиву», Сили територіальної оборони Збройних Сил України – це окремий рід сил Збройних Сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про основи національного спротиву», комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється:

1) у мирний час - військовослужбовцями за контрактом та за призовом особами офіцерського складу;

2) в особливий період - військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом.

Таким чином, оскільки згідно положень вищезазначеного закону служба у складі Сил територіальної оборони Збройних Сил України є одним із видів військової служби, комплектування до якої здійснюється за контрактом, на військовослужбовців, що входять до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України поширюються положення ч.3 ст.119 КЗпП України.

За додатковою інформацією звертайтесь за телефоном 5-55-17 та 5-55-27.