Законодавчі підстави звільнення працівника, який не з’являється на роботі більше, ніж 4 місяці поспіль у зв’язку з хворобою

Соцзахист 08.11.2016 Версія для друку

Відповідно до ч.3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Згідно з п.5 ч.1ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Зверніть увагу, що таке звільнення працівника є правом роботодавця, а не обов’язком, тобто роботодавець може звільнити, а може й залишити на роботі. При цьому слід зазначити, що вихід на роботу хоча б на один день перериває цей строк. І надалі чотиримісячний строк повинен обчислюватися знову. Підсумовуватися періоди нез'явлення на роботу тривалістю менш як чотири місяці не можуть. Розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.5 ст.40 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Не підлягають звільненню з ініціативи власника, зокрема : вагітні жінки (особи, зазначені у частині третій ст. 184, 186-1 КЗпП). Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються роботодавцем за рахунок коштів підприємства, установи, організації за місцем роботи працівника в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності, незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, в порядку та розмірах, установлених законодавством. Підставою для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, так само, як і наступних за рахунок коштів Фонду, є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Окрім того, необхідно звернутим увагу на те, що згідно з усталеною практикою, можливість звільнення працівника у разі його відсутності на роботі у зв’язку з хворобою, що триває понад чотири місяці (чи більш тривалого строку в передбачених законом випадках), залежить від наявності виробничої потреби для розірвання трудового договору з відсутнім працівником. Не можна звільнити тимчасово відсутнього у зв’язку з хворобою працівника згідно з п.5 ст.40 КЗпП, якщо він одужав та став до виконання своїх трудових обов’язків, навіть і тоді, коли до цього часу тимчасова непрацездатність тривала понад гарантовані строки збереження місця роботи (посади).

Таким чином, застосовуючи норму п.5 ст.40 КЗпП, слід мати на увазі, що звільнення працівника можливе:

- лише після закінчення строків, зазначених у цій нормі, та за умови, що працівник не став до роботи. Якщо працівник став до роботи, навіть якщо до цього хворів понад зазначені строки, його звільнення буде незаконним;

- якщо звільнення працівника спричинене інтересами виробництва за умови, що замінити відсутнього працівника іншим чи перерозподілити його роботу серед інших працівників неможливо.

Читайте також