Ненормований робочий день

Соцзахист 17.01.2023 Версія для друку

Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Слід пам’ятати, що ненормований робочий день є винятком з правил і застосовується до тих працівників, праця яких має особливе суспільне значення. У разі потреби, ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт, тобто навантаженням (пункт 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 № 7 (далі - Рекомендації).

Конституція України у статті 45 закріпляє, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Тобто законодавством про працю встановлена певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в установах, організаціях.

Стаття 50 Кодексу законів про працю України встановлює для всіх працюючих нормальну тривалість робочого часу, що не перевищує 40 годин на тиждень. Ця міра тривалості поширюється і на працівників з ненормованим робочим днем. Міра тривалості праці не може змінюватися в залежності від обсягу роботи або кола обов’язків працюючого за наймом. Також міра праці не може змінюватися за домовленістю працівника з власником або уповноваженим ним органом.

Застосування ненормованого робочого дня.

Ненормований робочий день на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, може застосовуватися до керівників, фахівців і робітників, а саме:

осіб, праця яких не підлягає точному обліку в часі;

осіб, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Список професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день визначається колективним договором (пункт 7 Рекомендацій). Тобто, підприємство, установа, організація самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день.

Особливою категорією громадян, до якої застосовується ненормований робочий день – є особи з інвалідністю – особи, які втратили повністю працездатність і у зв’язку з особливим станом здоров’я не можуть працювати повний робочий день. Так, як професійні можливості осіб з інвалідністю обмежені, законодавством установлено для них пільгові умови праці, у вигляді спеціального режиму робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів (пункт 2 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки»). Розмір такої відпустки встановлюється від 1 до 7 днів згідно із колективним договором.

Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий час по суті, не підлягає ніякому регулюванню. В законодавстві не зазначено, як слід обраховувати понаднормові години за умови ненормованого робочого дня та компенсувати їх за рахунок надання відгулів. У Кодексі законів про працю України немає згадки про ненормований робочий день як про вид робочого часу, а також не згадується ненормований робочий час і як режим роботи.

Оплата праці за ненормований робочий день

Щодо оплати праці за ненормований робочий день мають право лиші ті категорії працівників, для яких це окремо передбачено спеціальним нормативним актом або колективним чи трудовим договором. Загальної вимоги проводити таку доплату усім працівникам чинне законодавство не встановлює.

Щодо ведення табелю роботи таких працівників, то відбувається воно в загальному порядку, відповідно до кількості відпрацьованих годин. Оплата таких годин відбувається відповідно до окладу працівника, прапорційно до відпрацьованого часу.

При цьому існують два правила щодо нарахування:

в разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною, а отже, не підлягає подвійній оплаті);

але роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. І кількість годин перевищувати часу при такій роботі визначається у колективному договорі.

Читайте також